«Іди до мене, сказав світ. Я завмерла…»

Луїза Глюк

Нобелівську премію з літератури – 2020 отримала відома сучасна американська поетеса Луїза Глюк (Louise Glück) “за її безпомилковий поетичний голос, який з суворою красою робить індивідуальне існування універсальним”.
На сьогодні Глюк має близько двадцяти книжок, переважно поетичні збірки, але є дві книжки есеїстики — вони так само обмірковують поезію. Вона отримала цілу низку нагород у США: зокрема Національну гуманітарну медаль, Пулітцерівську премію, Національну книжкову премію, Національну премію гуртків критиків книг та Премію Боллінґена. З 2003 року по 2004 рік була поетом-лавреатом США.
Ґлюк дебютувала наприкінці 1960-х книжечкою «Первісток». І, до речі, це були дуже злі вірші, а центральною постаттю книжки є Жанна Д’Арк. Ці вірші писала дівчина-бунтарка. Ґлюк була талановитою дитиною, майже вундеркіндом, але в підлітковому віці почалися проблеми: Луїза страждала на нервову анорексію, лікувалася майже десять років по клініках, довелося на цей час полишити навчання. Поверталася до соціального життя Ґлюк через поезію: вона почала відвідувати поетичні курси, студії, семінари, які сама сприймала як частину психотерапії і незчулася, як поезія стала її професією. Навіть у її викладацькому житті, бо Ґлюк – професорка до всього, панує поезія, бо викладає Луїза такі самі поетичні студії, що свого часу її зцілили.
Луїзу Глюк називають автобіографічним поетом. Хоча її теми різноманітні, але помітно, що поезія Глюк зосереджена на травмі. Протягом усієї своєї кар’єри вона писала про смерть, втрати, відкидання, крах відносин і спроби зцілення і оновлення. У своїх роботах вона використовує античні міфи, наприклад, про Дідону, Персефону та Еврідіку — покинутих, покараних, відданих жінок, що переплітаються з особистим досвідом і сучасним життям, створюючи образи одночасно особисті і універсальні.
Особливістю творчості Глюк є і те, що нерідко на нові роботи Луїзу підштовхували нещастя. Так пожежа, яка знищила її будинок, привела поетесу до написання збірки «Тріумф Ахілла». У рік успіху цієї книги помер батько Глюк, і ця особиста трагедія вилилися в збірку «Арарат», (на оголошенні нобеліантки саме цю книжку згадували найчастіше). А трагедія 11 вересня 2001 року трансформувалась для неї в масштабну поему «Жовтень». Серед поезій Глюк слід звернути увагу на «Дикий ірис» (ця її книжка є найпопулярнішою – за перекладами, зокрема), «Аверно», «Сім століть», «Лугові землі», «Фігуру за спаданням».
На жаль, в Україні досі не видали жодної збірки цьогорічної лавреатки Нобелівської премії з літератури. Але ми сподіваємося, що вони обов’язково з’являться найближчим часом, і ми з задоволенням їх почитаємо.