«…Моя книжка – це 113 імен,
деякі з яких можливо будуть
невідомі читачу. У мене
безумовно була мета
познайомити з деякими
авторками, які наразі забуті,
мені здається, це дуже
несправедливо…»
(Г. Улюра)

Українська літературна критикиня Ганна Улюра зібрала під однією обкладинкою (Улюра Г. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві: збірка літературних есе [Текст] / Г. Улюра . – К. : ArtHuss, 2020. – 464 с.) постаті 113 письменниць, починаючи від першої відомої історії поетеси Сапфо і закінчуючи такими популярними сучасними авторками як О.Токарчук та Д. Тартт, яких авторка теж бачить часто в несподіваному ракурсі. Кожна з них зробила в літературі щось першою або зробила щось краще за інших. Тому ця збірка — це спроба описати жіночу літературну традицію, яка виходить за межі часу і простору.
Ганна Улюра пише про різних мисткинь, які мали достатньо наснаги, почуття гумору, стійкості, власної гідності й таланту, щоб відбутися попри упередження суспільства та страх. Це книга про причетність та самовизначення.
Авторка аналізує творчість письменниць, вибудовує цікаві взаємозв’язки між фактами біографії авторок та їхніми персонажами, рефлексує над темами творів. Цитує, іронізує, наближає нас до чужого життя, досвіду, думок. Наведеними письменницями можна відсторонено захоплюватись, з кимось ідентифікувати себе, їм можна співпереживати.
Звісно, тут є і українські авторки. Сама Улюра пише: «… я обирала тих, які перші або найкращі. А оскільки письменниці одна в одної дуже багато беруть, я не хотіла висвітлювати тих, хто повторює попередніх. Вони мали бути оригінальними й самобутніми…»
Щоб діалог з книгою відбувся, важливо мати вагомий читацький досвід і чесно його оцінювати. Якщо з наведених 113 письменниць вам відомо тільки 45, або 60, це є й хороша новина: книга може слугувати цінною картою-путівником для подальших читань.
«Ніч на Венері» — антихрестоматія, що знімає бронзу з класиків та пропонує цілком неочікувані тлумачення. Навіть на знайомих з дитинства авторок та їхні твори Улюра змусить поглянути крізь неочікувану оптику. З планетарію Ганни виходиш зі списком літератури для обов’язкового читання, дещо гортаєш вже у процесі.
Цікаво, що фінали першого та останнього есе книги мають своєрідне перегукування. Історія про Сапфо завершується словами «І бачимо красу».
Остання фраза історії про Катерину Калитко: «Це не кінець – це тільки перша мить сотворіння. Буде нестерпно – буде красиво».
Це майже запрошення…

#Бібліограф_рекомендує