«Війна — це про багато фронтів, і один з них — фронт цілісності нашої психіки…»

«…Ми не обирали жити в час історичних змін, але війна це те, від чого не можна абстрагуватися, тому наше завдання наразі — навчитися справлятися на своєму особистісному рівні, жити, аби перемогти в цій війні…» (В.Станчишин)

Повномасштабна російська агресія на території України загострила низку драматичних тем для літератури та неабияк актуалізувала саме поняття війни. Якщо до 2022 року хтось ще міг надавати йому локального значення, то тепер цілком очевидним є загальнодержавний характер російсько-українського протистояння.
Саме цим військовим діям та їх впливу на людську психіку присвячена книга Володимира Станчишина “Емоційні гойдалки війни. Роздуми психотерапевта про війну» (Станчишин В. Емоційні гойдалки війни. Роздуми психотерапевта про війну [Текст] / В. Станчишин . – К. : Віхола, 2022 . – 288 с.)
Здається, вона для цивільних, які не зазнали страшного досвіду окупації, наприклад, і не для тих, хто перебуває в гарячих точках. Там уже інший рівень психотерапії. Але для тих, хто в тилу, хто внутрішньо переміщений, а також для біженців. Кожен розділ присвячений окремим нашим емоціям і відчуттям. Автор написав про тривожність, почуття провини, злість, втому, депресію, переживання втрати, розлуку з близькими та дав поради як нам триматися, щоб перемагати.
Психотерапевт говорить про те, як ми реагуємо на потрясіння, які глибинні пласти пробуджуються в людській підсвідомості. Він на численних прикладах доводить, що гострі емоційні реакції та нестриманість у даній ситуації – це цілком нормально й природно і не варто цього соромитися. Адже, очевидно, що люди під час військових дій відчувають лють, ненависть, бажання помсти і це аж ніяк не повинно приглушуватися якимись почуттями провини. Коли твоя картина світу зруйнована, коли в твою оселю вторгся ворог і ти відчуваєш великий дисонанс від того, що реальність не відповідає раніше існуючим шаблонам, то ти будеш на це реагувати.
Ненормальна в цій війні, перш за все, сама війна. Наші ж реакції на неї нормальні, бо нормально тривожитися і злитися, коли тебе хочуть вбити.
Нам всім складно, але головне в цій війні не бути байдужими. Ми маємо допомагати нашим захисникам кожен на своєму місці, а також дбати про себе – це той посил автора, який дуже полегшує життя. А ще, маємо пам’ятати, що ми всі травмовані цією війною, та маємо працювати зі своїми емоціями, щоб цю колективну травму не перенести на наступні покоління…
Ця книга розкладає по поличках багато з того, що сприймалося як хаотичний клубок відчуттів, тому б ми дуже радили прочитати її. Тим більше, що книжка є в паперовому, електронному і аудіоформатах.

#ПроВійну