«Це маленька повість про маленьку людину, яка лишає по собі великий емоційний вихор. І жаль до людей, які все життя прожили у великому концтоборі, не усвідомивши до конця ні масштабу, ні наслідків злочину, скоєного проти них».(Т. Горіха Зерня, письменниця)
Письменниця Наталія Довгопол пише дуже цікаві історії. Можливо ви їх уже читали? Це і “Шпигунки з притулку “Артеміда” ( до речі, вона є у нашій бібліотеці), “Мандрівний цирк сріблястої пані”, “Прокляте небо”… Вони написані у жанрі фентезі.
Але ми розповімо вам про її іншу книжку, яка теж чекає на вас у бібліотеці.
«Куба-якої-не-було» (Довгопол, Н. Куба-якої-не-було: повість про маленьку людину на арені чужої битви [Текст] / Н. Довгопол. – К. : Темпора, 2021. – 184 с.)
Ця книжка про ще одну сторінку нашої історії, коли люди не зі своєї волі ставали учасниками подій, про які толком самі не знали, “будували” якесь майбутнє, захищали “ідеали”, у які самі не до кінця вірили.
У 1962 році світ був надблизьким до початку ядерної війни. Вибухнула Карибська криза. На тлі цієї події розкривається образ простої медсестри Тамари, яка потрапила в таку далеку Кубу на роботу – роботу на війні. Відмови не приймалися. За ті кілька літніх місяців на Кубу було переправлено понад 42 тисячі радянських військових, із них близько 13 тисяч громадян України.
Їх місія була секретною, вони підписали “нерозголошення”. «Ми ж імітували спеціалістів-механізаторів, що їдуть допомагати дружній країні. А між тою сільгосптехнікою в закритих контейнерах спокійненько собі стояли ракети.» За документами їх там не було, але ж вони були… Жили, воювали, терпіли поневіряння, любили…і до риторичного “а який борг ми віддаємо не своїй вітчизні тут, на іншому краю світу?”.
В основу «Куби…» лягла родинна історія про двоюрідну бабусю авторки. Довгопол пише: «… повість мала бути про Кубу, але вийшла про мою бабусю, про цінності, на яких я росла. Водночас і сама Тамара – збірний образ. Героїня, чиїм голосом я змогла розповісти про важливе».
