Андрій Бондар

Ім’я Андрія Бондара на книгах частіше можна зустріти в якості перекладача, аніж автора. Серед численних перекладів Андрія Бондаря – “Фердидурке” та “Транс-Атлантик” Вітольда Ґомбровича, “Хтивня” Міхала Вітковського, “Ніколи в житті!” Катажини Ґрохолі, “Пляма на стелі” Пйотра Заремби, “Зроби собі рай” Маріуша Щиґела, “Уздовж Амазонки. 860 днів. Неможливе завдання. Неймовірна подорож” Еда Стаффорда, “Книжка про читання” Юстини Соболевської, “Нічого правдивого й усе можливе” Пітера Померанцева, “І раптом стукіт у двері” Етґара Керета тощо.

Андрій Бондар взагалі помітна постать у сучасній українській літературі, пише практично в усіх жанрах, за винятком роману. Романістами є двоє інших членів його сім’ї — дружина Софія Андрухович і тесть Юрій Андрухович.

   Народився український поет і перекладач, публіцист і блогер в Кам’янці-Подільському. Закінчив Національний університет “Києво-Могилянська академія”. Працював головним редактором газети Асоціації українських письменників (АУП) “Література плюс”, заступником головного редактора журналу “Єва”, редактором літературної сторінки “Книжкова лавка” в газеті “Дзеркало тижня”, колумністом “Газети по-українськи”.

Фахівці в галузі літератури впевнено зараховують Бондаря до першої десятки українських письменників, до того ж він відомий за кордоном: його вірші перекладено багатьма  мовами (англійською, німецькою, французькою, польською, шведською, португальською, румунською, хорватською, литовською та білоруською). Автор поетичний збірок “Весіння єресь”, “Істина і мед”, “MASKUL’T” (у співавторстві із Сергієм Жаданом та Юрієм Андруховичем), “Примітивні форми власності”.

Андрій Бондар удруге потішив аудиторію збіркою своєї есеїстики (перша книжка «Морквяний лід» вийшла 2012 року). За словами самого Андрія Бондара, «І тим, що в гробах» від початку не писалась як книга, а збиралось та будувалось як багатоповерховий будинок, адже есеї, написані впродовж 13 років, абсолютно різні за емоціями, глибиною та насиченістю. Левову частку роботи взяла на себе упорядниця Ганна Улюра, котра називає цю збірку «хорошим гемінгвей-стайлом». Книга тішить не тільки внутрішньою складовою, а й зовнішнім виглядом обкладинки, яка виглядає наче пакунок з людськими таємницями.

(Бондар, Андрій. І тим, що в гробах / Андрій Бондар. –  Львів, 2016.– 176 с.)

Історії, розказані автором, — як дуже короткі, емоційні речі, для яких напрошується слово «замальовка», так і довші, в яких він висловлюється з тих чи тих питань (український пацифізм, любов як явище тощо). Окрім того, це підглянуті й підслухані вуличні сценки, історії з життя сусідів Андрія Бондаря — як людей у дачному кооперативі, так і мишей та комарів у власній оселі. А ще спогади про дитинство й родичів, які здаються абсолютно автобіографічними — їм віриш на 100 %. Хочеться сподіватися, що саме такими вони і є. Є тут і своєрідна медіакритика — аналіз радянських мультиків і телесеріалу «Комісар Рекс»…

«І тим, що в гробах» — це понад 40 творів різного ступеню серйозності, з іронією та самоіронією, висновком у кінці, часто написані у притчевій манері. Відчувається, що створено їх у різний час, та авторський стиль тут однаково вправний. Усі історії зі збірки викликають одну емоцію — ніжну усмішку. Й усвідомлення: кожним текстом про нас, українців, автор потрапляє «в десятку».