Леонід Осика (1940–2001) — один із найяскравіших українських кінорежисерів другої половини ХХ століття, сценарист, Народний артист України, лауреат Державних премій імені Тараса Шевченка та Олександра Довженка.

Народився у Києві, навчався в Одеському художньо-театральному училищі та ВДІКу в Москві, де його наставником був відомий режисер Сергій Герасимов. Свої перші роботи зняв ще під час навчання, але справжнє визнання здобув після фільму «Та, що входить в море» (1965) та стрічки «Хто повернеться — долюбить» (1966).

У творчості Осика завжди обирав суспільно значущі теми:

• патріотизм і доля українського селянина — «Камінний хрест» (1968) за новелами Василя Стефаника;
• боротьба за Батьківщину — «Захар Беркут» (1972) за твором Івана Франка;
• любов до рідної землі — «Поклонись до землі» (1985);
• збереження довкілля — «Море» (1978), «Увійдіть, стражденні!» (1987);
• служіння мистецтву — «Етюди про Врубеля» (1989).

Він також створив низку фільмів за творами українських класиків — Михайла Коцюбинського та Богдана Лепкого, а документальна стрічка «…якого любили всі» (1982) була присвячена Леоніду Бикову.

Його кіномова вирізнялася глибоким психологізмом, високою культурою зображення та композиційною досконалістю. З О. співпрацювали оператори Сергій Шахбазян, Валерій Ілленко, актори Іван Миколайчук, Костянтин Степанков, Богдан Брондуков, Василь Симчич. Музику до всіх його фільмів писав композитор Валентин Губа.

Леонід Осика залишив у спадок українському кіно фільми, які й сьогодні вражають щирістю та силою художнього висловлювання.

В Одесі на честь Леоніда Осики названо провулок — колишній провулок Олександра Стурдзи. Таке перейменування є символічним: місто вшанувало видатного українського кінорежисера, чиї фільми прославляли нашу культуру, історію та духовність. Тепер ім’я Осики вписане не лише в історію кіно, а й у топоніміку Одеси.