“Гемінґвей нічого не знає” – навдивовижу життєствердна книжка про те, що ми переживаємо у війні: про горе втрат і радість здобутків. Вона розчулює реальними історіями, закликає згадати наших мертвих і дарує надію на те, що нашому щасливому майбутньому – бути. Н. Колегіна (журналистка)

«Гемінґвей нічого не знає» – прозовий дебют українського поета й ветерана російсько-української війни Артур Дроня. Це 168 сторінок чесності, болю й світла, написані під час реабілітації після тяжкого поранення в лавах ЗСУ. Ця книжка – не про вигадану війну з романів. Це – війна за виживання нації. Війна без прикрас.

Це збірка есеїв без чіткого сюжету. Уривкові сцени, сни, внутрішні монологи, розмови з побратимами – усе це створює живу, нервову тканину тексту. Герої ділять свій простір між тилом і фронтом. Вони бояться – і йдуть уперед, втрачають – і тримаються, моляться – і воюють, люблять – навіть тоді, коли навколо смерть. Це книга про віру на фронті, братерство між військовими, страх і надію, пам’ять і відповідальність, любов, яка сильніша за відчай.

Артур Дронь вступає у внутрішній діалог із Е. М. Ремарком, Е. Гемінґвеєм, К. Воннеґутом. І доходить болючого висновку: їхня війна – це не наша війна. Війна заради пригоди і війна за виживання народу – це принципово різні реальності. На Східному фронті ХХІ століття все інакше.

Автор сміливо говорить і про шкідливість бездумних гасел. Герої – не сталеві машини. Вони втомлюються. Вони помиляються. Вони хочуть жити. Герої таки вмирають. І найкращий спосіб зберегти їх – це розділити з ними відповідальність.

Ця книга – чесна розповідь звичайної людини, яка стала солдатом, її страхи, біль і гнів, її любов, натхнення і надії. Збірку варто прочитати всім українцям, щоб стати трішки ближче до розуміння того, що відчувають воїни. Вона про тих, на кому все тримається.

На жаль, цієї книги поки що немає в нашій бібліотеці, але обов’язково буде.