А ви вмієте дивитися українське кіно?
Здавалося б, дивне запитання. Натискаємо «play», беремо щось смачненьке — і вперед. Але кіно можна не лише дивитися. Його можна читати, розшифровувати, відчувати й розуміти, чому саме ця історія з’явилася саме в цей час.
Саме для такого занурення кінокритик Юрій Самусенко написав книгу «Як це дивитися: українське кіно незалежності» — своєрідний путівник українським кінематографом від 1991 до 2025 року.
І це не нудний підручник із датами, режисерами та назвами фестивалів.
Це радше кіносеанс, під час якого хтось дуже добре розбирається в українському кіно й нарешті пояснює, що ми щойно побачили на екрані.
Від «Криниці для спраглих» до «Оскара» — ні, не зовсім
За тридцять із лишком років незалежності українське кіно пережило чимало: періоди майже повного забуття, пошуки власного голосу, експерименти, нову хвилю, міжнародне визнання, фестивальні перемоги та, зрештою, світову увагу до українських історій.
Самусенко пропонує подивитися на цей шлях через 34 фільми, створені у 1991–2025 роках. Серед них є стрічки, які сьогодні знають майже всі, і такі, про які навіть завзятим кіноманам доведеться сказати: «Ого, а це я пропустив».
А ще — фільми, які отримували найпрестижніші міжнародні нагороди, включно з першим в історії українським «Оскаром».
Тобто книга дозволяє побачити не окремі успішні фільми, а цілу історію українського кіно незалежності.
Найцікавіше — за лаштунками
Але є в цієї книги особливий бонус.
Юрій Самусенко провів кілька десятків інтерв’ю з людьми, які створюють українське кіно: режисерами, продюсерами, акторами, операторами, кастинг-директорами, художниками-постановниками та іншими учасниками знімальних груп.
Тому читач може зазирнути по той бік екрану.
Як народжувався фільм?
Що відбувалося на знімальному майданчику?
Чому певні рішення стали важливими?
Як кіно змінювалося разом із країною?
І що залишається за межами готової двогодинної стрічки?
Ці історії роблять книгу особливо цікавою: ми бачимо українське кіно не тільки очима критика, а й очима тих, хто власноруч його створював.
І тут починається найцікавіше
«Як це дивитися» можна читати навіть у режимі «я взагалі не кіноман».
Вам не обов’язково знати напам’ять усіх українських режисерів. Не потрібно розбиратися в кінематографічних термінах і вміти відрізнити крупний план від надкрупного.
Книга поступово створює власну карту українського кіно — допомагає зорієнтуватися, що дивитися, чому саме це варто подивитися і куди рухатися далі.
А рухатися є куди: наприкінці видання автор додає список понад 100 українських фільмів, з яких можна почати або продовжити власне знайомство з нашим кінематографом.
Тож цілком можливо, що після останньої сторінки книги ви не закриєте її зі словами «ну, цікаво».
Ви відкриєте YouTube, стримінговий сервіс або кіноплатформу й скажете:
«Так. А тепер хочу це подивитися».
Українське кіно — це теж наша історія
Мабуть, у цьому і є головна цінність книги.
Українське кіно незалежності — це не просто набір фільмів.
Це дзеркало трьох із половиною десятиліть нашої країни: її змін, пошуків, травм, гумору, мрій, суперечностей і перемог.
І коли починаєш дивитися на фільми в цьому контексті, вони раптом говорять із нами зовсім інакше.
«Як це дивитися: українське кіно незалежності» — книга для тих, хто любить кіно, хоче краще розуміти українську культуру або просто шукає відповідь на питання:
«А що з українського кіно мені подивитися?»
Відповідь тут, здається, на 320 сторінках.
А далі — понад сто можливостей натиснути Play.
📚 Самусенко Ю. Як це дивитися : укр. кіно незалежності : [1991–2025 рр.] / Ю. Самусенко. — Київ : Stretovych, 2025. — 320 с.
Книга вже чекає на свого глядача.
