Катерина Білокур як художниця могла б органічно існувати зі своїми картинами у будь-яку епоху. Ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. В загубленому серед левад селі Богданівці (нині Київська обл.) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю. Час, в який жила ця людина, зовсім не був лагідним до неї — роки її життя: 1900-1961, — але в своїх картинах вона ніби знаходить притулок від тих бурхливих подій, що вирували в Україні на початку та в середині ХХст.

Квіти — за поодинокими випадками — єдині мешканці її полотен, їх зображення — за межами класичного натюрморту чи пейзажу. Художниця старанно копіює рослини з натури і водночас інтерпретує по-своєму світ, в якому вони мусять існувати. Майстриня “наївного мистецтва” стала першою жінкою, про шедеври якої дізнався весь світ. Її картини сварили, ними захоплювалися, але жодного роботи Білокур не залишали байдужим.

Друзі, більш детально дізнатися про нашу талановиту співвітчизницю допоможе наш мистецький вернісаж “Я буду художником”, присвячений 120-річчю від дня народження К. Білокур.