Чи можна розповісти про війну так, щоб це було чесно, глибоко — і водночас дуже людяно?
Виявляється, так. Навіть очима тих, хто мовчить.

27 березня в Одеській обласній бібліотеці для юнацтва відбулася подія, яка наповнила залу особливим теплом і сенсами. Ми приймали не просто книгу, а живу історію міста — графічну новелу «Одеса. Музейний щоденник війни», створену командою Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О. В. Блещунова.

Це історія про Одесу, яка тримається. Про музей, який не мовчить. І про тих, хто щодня поруч — музейних котів, що стали несподіваними, але дуже точними «оповідачами» цієї реальності. Через їхній погляд відкривається інша оптика: без офіційності, без зайвого пафосу, але з великою кількістю правди й відчуттів.

На зустрічі авторка новели Олена Ілясова та ілюстраторка Марія Апрятова поділилися історією створення книги. Ідея народилася з потреби зафіксувати музейне життя під час війни — не як суху хроніку, а як емоційний досвід, який можна побачити і відчути. Саме тому формат графічної новели став ідеальним: він дозволяє говорити про складне мовою образів, зрозумілою і близькою сучасному читачеві.

Жива розмова швидко перетворилася на щось більше, ніж просто презентацію. Це був обмін досвідом, емоціями і розумінням того, як культура продовжує жити навіть у найскладніші часи.

Особливу атмосферу створив майстер-клас від Марії Апрятової. Учасники — а серед них було багато підлітків — спробували себе в ролі ілюстраторів: вигадували персонажів, надавали їм характеру, переносили свої ідеї на папір. І в якийсь момент стало очевидно: творчість — це не про «вмію/не вмію», а про сміливість спробувати.

Ця зустріч була про незламність Одеси, про підтримку і про силу маленьких, на перший погляд, речей. Про те, як навіть «тихі свідки» можуть розповісти великі історії.

Графічні новели сьогодні стають особливо важливим форматом для молоді — вони допомагають говорити про складні теми просто, емоційно і чесно. І саме такі книги формують пам’ять, яка залишається.

Дякуємо всім, хто був з нами цього дня 💛
І окрема подяка авторкам за цю історію — важливу, щиру і дуже одеську.

Бо іноді, щоб зрозуміти реальність, достатньо подивитися на неї трохи інакше. Навіть очима кота 🐾