Є зустрічі, після яких у голові залишається кілька нових фактів. А є такі, після яких залишається відчуття: «Ого. А ми сьогодні, виявляється, прожили маленьке життя».

Саме таким вийшло чергове засідання нашого клубу «Про-читай».

Цього разу ми вирушили у мандрівку разом з Одіссеєм — але, як це часто буває в хорошій компанії, далеко за межі самої книжки. Читали, розгадували, створювали, сперечалися, сміялися й раптом виявляли, що деякі речі, які ми звикли вважати прикметами саме нашого часу, насправді мають дуже давню історію.

Марафон? Будь ласка. Менторський тон? Ще б пак. Паніка? Тут людство взагалі нічого нового не вигадало.

Виявляється, античний світ чудово розумівся на людських слабкостях, амбіціях, страхах і бажанні іноді зробити вигляд, що ти точно знаєш, куди прямуєш. Навіть якщо насправді навігація трохи «Одіссеєва».

Наші читачі цього разу були не просто слухачами. Вони перетворилися на справжніх дослідників: уважно читали, шукали відповіді, розгадували загадки, створювали власні маленькі відкриття й переконувалися, що класична література — це зовсім не пилюка на полицях.

Це люди. Їхні характери. Їхні проблеми. Їхні пригоди. І дуже часто — дуже знайомі нам ситуації.

А потім античність раптом зустрілася з реальністю.

Один із наших учасників, Сашко, саме цього дня приїхав потягом. Тож сучасність буквально зайшла до бібліотеки разом із ним. Про теперішнє, звісно, говорили теж. Новини зараз усі знають без додаткових переказів. Але навіть у такі часи нам особливо важливо мати місце, де можна бодай на кілька годин залишитися людьми — читати, думати, говорити й сміятися разом.

І сміялися ми справді багато.

Навіть коли життя вирішило додати до нашої античної експедиції абсолютно сюрреалістичний епізод: до бібліотеки зайшов чоловік і цілком серйозно запитав:

— А де тут можна МРТ зробити?

Що ж.
Бібліотека XXI століття.
Одіссей.
Паніка.
МРТ.

Здається, ми остаточно переконалися: життя буремне, а бібліотека має бути готовою до всього.

Та за сміхом і книжковими пригодами було ще дещо дуже важливе.

Мама Сашка та Артема передала кошти на шпиталь. Дякуємо за цю підтримку, довіру й небайдужість. У наш час такі вчинки особливо цінні.

А ще цього разу в нас залишилося цілих 50 чудових фотографій від Лариси Маленко. Настільки живих, теплих і справжніх, що вибрати кілька було майже неможливо. На них — не просто засідання клубу. На них — люди, які читають, думають, сміються, спілкуються й попри все продовжують бути разом.

Саме заради таких моментів і існують читацькі клуби.

Не лише для того, щоб прочитати книжку.

А щоб зустрітися з нею, із собою та одне з одним.

Цього разу нас вів Одіссей, а допомагала й надихала — Ірина Нечиталюк.

Куди вирушимо наступного разу?

Не знаємо.

Але після Одіссея вже зрозуміло одне: нудно точно не буде.