27 серпня, напередодні Дня пам’яті захисників України, в нашій бібліотеці для юнацтва відбулися традиційні літературні читання пам’яті захисників України.

Ці читання започатковані на честь Героя України Дениса Максишка — одесита, воїна та командира, який загинув, захищаючи Україну. Його ім’я для бібліотеки пов’язане не лише з пам’ятною датою. Саме з його історії почалася традиція говорити про полеглих захисників через книги, спогади та особисті історії.

Цього року ми свідомо вирішили розповідати про інших одеситів — людей, які жили поруч із нами. Працювали, навчалися, виховували дітей, займалися улюбленими справами, читали книжки. А потім стали до лав Сил оборони.

Одним із героїв цьогорічних читань став Дмитро Погода.

На зустріч до бібліотеки прийшли його батьки. Разом із ними про Дмитра говорили побратими, згадуючи не лише його службу, а передусім людину, якою він був.

У Дмитра залишилося троє неповнолітніх дітей. Він мав статус викладача закладу вищої освіти, але після початку повномасштабного вторгнення без вагань долучився до Збройних сил України.

Його побратими згадували спецпідрозділ «Кракен» як велику родину, частиною якої був Дмитро.

Але, мабуть, найбільше запам’ятовуються не військові деталі його біографії.

Дмитро був вегетаріанцем і не змінив своїх переконань навіть на війні. За першої ж нагоди сідав за піаніно й грав для хлопців. Читав побратимам лекції з історії України. У цих деталях він постає не як абстрактний «герой», а як жива людина зі своїми звичками, знаннями, почуттям гумору, талантами та принципами.

За час служби Дмитро був відзначений низкою нагород, серед яких медалі «За оборону рідної держави», «За бойові заслуги», «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня та нагрудний знак «Золотий Хрест».

Під час зустрічі були й сльози. Батьки їх не приховували, та й присутнім було непросто їх стримувати. Але ця розмова не перетворилася на трагічний монолог про смерть.

Навпаки — вона була теплою.

Бо говорили про Дмитра таким, яким він був у житті: про його характер, захоплення, людей поруч, про те, що він умів і любив. І, можливо, саме в цьому полягає одна з найважливіших речей, які ми можемо зробити для пам’яті про людину — не дозволити їй залишитися лише датою, фотографією чи написом на меморіальній дошці.

Цього дня вулиця Дениса Максишка теж стала частиною цієї історії. Сашко Радіонов, який саме 29 серпня святкує свій день народження, пробіг вулицею, названою на честь Дениса Максишка, — на знак пам’яті та поваги до людини, з якої свого часу почалася традиція наших читань.

Для бібліотеки такі зустрічі — це насамперед розмова.

Про людей, яких ми могли знати особисто або зустрічати десь у місті. Про їхні книги, музику, роботу, родини, звички. Про те, якими вони були до того, як стали героями чи чиїмиось спогадами.

Пам’ятати — означає знати не лише ім’я.
Говорити — означає повертати людині її голос.
Читати — означає зберігати історії.

Саме тому ми продовжуємо літературні читання пам’яті захисників України, започатковані на честь Дениса Максишка.

Щоб пам’ять про наших земляків залишалася не тільки в календарі пам’ятних дат, а й у живих історіях, які ми передаємо далі.

Героям — слава.
Людям — пам’ять.