#Що_ви_знаєте_про…Дніпрову Чайку (Людмилу Василевську-Березіну) — першу українську письменницю-мариністку, поетесу й авторку творів для дітей.

Народилася вона на Миколаївщині, але Одеса посідає особливе місце в біографії письменниці. Саме тут минула значна частина її життя, тут вона здобула освіту, (школа Михайлівського жіночого монастиря, приватна жіноча гімназія пані А.Г.Піллер, яку закінчила у 1879 р., сьогодні у будівлі колишньої гімназії на вулиці Пушкінській, 18 працює Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу). У нашому місті побачили світ її ранні твори, тут вона долучилася до українського культурного середовища. Ще навчаючись у гімназії, почала писати вірші, перекладала поезію Байрона українською мовою. 1883 року в газеті «Одесский вестник» уперше був надрукований вірш Людмили Березіної, а вже 1885 року в українській літературі з’явилося нове ім’я — Дніпрова Чайка. Таким псевдонімом уперше підписала вірші «Вісточка» і «Пісня», оповідання «Знахарка», які друкувалися в одеському журналі «Нива».

Дніпрова Чайка була не лише письменницею, а й фольклористкою. Вона записувала народні пісні, казки та іншу усну народну творчість. У 1884 році на археологічно-етнографічному з’їзді в Одесі представила три зошити фольклорних матеріалів, зібраних у Таврії.

Сучасники Дніпрової Чайки ставилися до неї з повагою як до талановитої української письменниці. Особливо прихильно до неї ставилися Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко та Леся Українка. Іван Франко високо оцінив її ранні поезії, назвавши авторку талановитою поетесою. А Микола Лисенко настільки шанував її творчість, що створив дитячі опери на її лібрето — «Коза-дереза», «Пан Коцький» та «Зима і Весна».