Сьогодні виповнюється 105 років від дня народження одеситки, поета, прозаїка, перекладача і драматурга Маргарити Йосипівни Алигер. Її творча біографія сповнена як злетів і визнання, так і падінь і критики.
Перші вірші Маргара опублікувала в журналі “Вогник” в 1933 році. А у 1938 р ще зовсім молода поетеса стала членом Спілки письменників СРСР. За часів блокади працювала військовим кореспондентом в Ленінграді, багато і правдиво писала про події, що відбуваються. Особливе місце в літературі про війну зайняла її поема «Зоя» (1942), присвячена подвигу Зої Космодем’янської. У 1943 р поема була удостоєна Сталінської премії і перекладена багатьма мовами.
Алигер була майстром ліричної поезії. Її талант був визнаний Ольгою Берггольц і Анною Ахматовою. Майже 60 років (з виходу її перших віршів) свого невгамовного життя Маргарита Алигер віддала служінню літературі. Незадовго до своєї трагічної загибелі вона писала: «Може бути, і нинішні свої роки я опишу цікавіше, докладніше і об’єктивніше коли-небудь пізніше, якщо зумію не просто дожити, а прожити і опрацювати ці відпущені мені роки так, щоб обставини мого життя могли ще цікавити людей ». Цим надіям не судилося збутися.
|
* * *
Несчётный счёт минувших дней
неужто не оплачен?
… Мы были во сто крат бедней
и во сто крат богаче.
Мы были молоды, горды,
взыскательны и строги.
И не было такой беды,
чтоб нас свернуть с дороги.
И не было такой войны,
чтоб мы не победили.
И нет теперь такой вины,
чтоб нам не предъявили.
Уж раз мы выжили.
Ну, что ж!
Судите, виноваты!
Всё наше:
истина и ложь,
победы и утраты,
и стыд, и горечь, и почёт,
и мрак, и свет из мрака.
… Вся жизнь моя — мой вечный счёт,
с лихвой, без скидок и без льгот,
на круг, — назад и наперёд, —
оплачен и оплакан.
|
* * *
Девочка, а что такое счастье?
Разве разобрались мы с тобой?
Может, это значит — двери настежь,
в ветер окунуться с головой,
чтобы хвойный мир колол на ощупь
и горчил на вкус
и чтобы ты в небо поднялась —
чего уж проще б! —
а потом спустилась с высоты.
Чтоб перед тобой вилась дорога,
ни конца, ни краю не видать.
Нам для счастья нужно очень много.
Столько, что и в сказке не сказать.
|
| * * *
Все сделанное человеком |
* * *
Осень только взялась за работу, |