5 серпня в Україні вшановують пам’ять жертв Великого терору – масштабної кампанії масових репресій громадян, що була розгорнута СРСР у 1937-1938 рр. з ініціативи вищого керівництва й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної і соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, художньої та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення громадської депресії і денаціоналізація.

Великий терор тривав 15 місяців і був офіційно припинений за постановою того ж Політбюро ЦК ВКП (б) 17 листопада 1938 року. Хоча репресії в менших масштабах тривали і надалі. За два роки партійна верхівка заарештувала 1,5 мільйона осіб, 680 тисяч з них були вбиті.

На території УРСР, за оцінками істориків, були засуджені 198 тисяч 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решта були відправлені до в’язниць і таборів.

Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Саме про нього мали змогу дізнатися учні 10 класів Одеської загальноосвітньої школи № 78 під час зустрічі з заступником генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Шептицькою Тетяною Леонідівною.

У Биківні поховані тисячі митців, священників, освітян, науковців, управлінців та службовців усіх рівнів, селян і робітників. Проте дуже важливо за величезними цифрами бачити окремі долі, персональні історії та конкретні імена. Биківнянські могили – братські, але не безіменні. Саме про імена і розповідала Тетяна Леонідівна: про Михайло Бойчука – художника, засновника творчої школи, Михайля Семенко – поета-футуриста; Майка Йогансена  – прозаїка, перекладача, один із засновників «ВАПЛІТЕ» та інших.